«Машина життя» – збірка, побудована нетрадиційно, це вінок оповідань. Їх чотирнадцять – стільки ж, скільки й сонетів у вінку, і так само вони передають одне одному естафету: кожне наступне оповідання починається точно так, як закінчувалося попереднє. І це виправдано – адже вся книга про Київ, Вічне місто, неперервна й несподівана часом розповідь про дуже різних його людей і неповторну атмосферу. Відома письменниця Марина Гримич сказала про «Машину життя» так: «Автор пише не про героїв нашого часу, а про середньостатистичних киян. У цій книзі дуже багато нас і про нас. Бо, як звучить в одному з діалогів збірки: "всі нові кияни входять до Києва через Золоті ворота. – А виходять як? – А ніяк не виходять! Тут ми всі і залишаємось. Назавжди"».